Експерт із нац.безпеки: "Гонсалес не був дотичний до надважливої інформації"

ПОЛЬСЬКА ВЕРСІЯ ТЕКСТУ / Polska wersja tekstu

Niezalezna.pl розпитала українського експерта з національної безпеки Івана Ступака про цей шпигунський кейс.

- Чому, на Вашу думку, шпигуну, який діяв під виглядом журналіста, вдалося проникнути в журналістське середовище Європи та дістатися до інформації, яка могла реально нашкодити провідному російському опозиціонеру того часу?

- Феномен Гонсалеса полягає в тому, що він етнічний іспанець, який ще у дитячому віці з батьками повернувся до Іспанії. Він вільно володіє іспанською, має іспанські документи та виглядає схожим більше на іспанця, ніж на росіянина. Тому до певної міри ні в кого не виникало сумнівів, що вони мають справу зі справжнім іспанцем. Працював журналістом, що здавна є  найзручнішим способом прикривати шпигунську діяльність. Журналісти, як правило, мають широке коло знайомств, контактів у різних сферах, вони часто подорожують країною перебування чи декількома країнами. Природньо, що у них і широке коло інтересів. Тому до певного часу діяльність Гонсалеса не викликала запитань у контррозвідувальних органів тих країн, у яких він бував, як журналіст, навіть з огляду на те, що він якийсь час жив у росії та часто там бував. Лише на якомусь етапі виявилося, що чоловік уже давно розпочав співпрацювати з російськими спецслужбами.

- Додаткова інформація від "El Mundo" свідчить, що Пабло Гонсалес шпигував за НАТО, українською армією та теплоелектроцентраллю Siekierki у Варшаві, найбільшою в Польщі та однією з найбільших у Європі. Під приводом написання магістерської дисертації та співпраці з баскською газетою «Гара», громадянин Іспанії та Росії потрапив до підготовчого табору у Львові у 2016 році. Що могло сприяти такій людині під час її перебування в Україні? Це типові об'єкти – військові бази, електростанції тощо, які цікавлять російську розвідку?

- Напередодні повномасштабного вторгнення росії в Україну Гонсалес неодноразово бував в Україні, як журналіст. Зокрема, відвідував і Південмаш, і лінію розмежування. Він міг спостерігати й за переміщенням української військової техніки. Одним словом, із відкритих позицій журналіста мав можливість бачить дещо більше, ніж йому, напевно, варто було би бачити. На щастя, він не був дотичним до якоїсь надто чутливої та важливої з точки зору нац.безпеки інформації. Тому особливого впливу чи загрози не становив. А от слідкувати за Навальним із позицій журналіста - це ж ідеальний варіант. Бо ніхто не дорікне: а чого це то цікавишся. Тому що завжди можна відповісти: ось у мене редакційне завдання, я його виконую, збираю інформацію для статті. Як правило, така робота журналіста не викликає підозр.

Думаю, його використовували, як агента впливу. Через свої статті він мав можливість доносити до широкої аудиторії певну позицію.

- На Вашу думку, розкриття Пабло Гонсалеса, як шпигуна, завершує питання про його шпигунство на користь ГРУ в Європі? Чи може така людина ще впливати на безпеку в регіоні?

- Загалом практика така: людина, яка "спалилася" на шпигунській діяльності повертається до своєї країни та продовжує службу на якихось непримітних посадах у центральному апараті розвідки чи на викладацьких посадах. Якщо ми говоримо конкретно про росію, розкритих шпигунів, як правило, запрошували викладати спеціальні дисципліни у профільних, закритих навчальних закладах, як от Академія зовнішньої розвідки рф. Хоча я не виключаю того, що через певний час, істотно змінивши зовнішність (наприклад, відпустить бороду чи змінить зачіску), він зможе отримати новий паспорт і повернутися до активної розвідницько-шпигунської діяльності будь де. Наприклад, під виглядом громадянина Чілі.

 

Źródło: Niezalezna.pl