Екс-представник Молдови в НАТО: “Доцільним є створення Рамштайнського формату для Молдови”

ПОЛЬСЬКА ВЕРСІЯ ТЕКСТУ / Polska wersja tekstu

Якими бачаться з Молдови можливі сценарії розвитку подій з Придністров’ям?

Обидві складові, що де-факто формують владу в Придністров’ї, - олігархична, представлена холдингом “Шериф” та проросійська, що представлена так званими “силовиками”, - воліли би, щоб Придністров’я зберігало нинішній статус-кво сірої зони, де квітнуть контрабанда та проросійські настрої.

Що ж до пересічних громадян - вони розуміють, що перебування в сірій зоні - це бідність і невизначеність, відсутність майбутнього для них самих та їх дітей. Саме тому так багато придністровців намагаються отримати молдавські, руминські чи болгарські паспорти аби мати можливість мандрувати та працювати в ЄС. Багато з них приїздять за покупками до Кишиніва та Ясс. Отже, люди хочуть належну роботу та зарплату, хочуть миру. Це співпадає з інтересами мешканців правобережжя Дністра та населення Республики Молдова.

Ці два фактори: з одного боку страх перед прямою конфронтацією, з іншого - бажання зберегти статус-кво - пояснює стриманну позицію так званої влади Придністров’я до прохань Кремля організувати провокації. Хоча провокації все ж таки трапляються. Ми пам’ятаємо, як безпілотником було атаковано ґелікоптер, що впав на військову частину. Подібні провокації відбуваються й на політичному рівні. Наприклад, 24 лютого 2024 року придністровські лідери всіх рівнів зібралися аби підготувати та оприлюднити звернення до росії з закликом захистити Придністров’я. Варто зазначити, що з таким же закликом вони звернулися й до  ООН, ОБСЄ та до США.

Щодо майбутній сценаріїв: доля Молдови, Придністров’я багато в чому залежить від подій на фронті в Україні. Поки Росія не має серйозних успіхів на українському фронті, сепаратисти не несуть військової загрози для Молдови. Це створює стратегічну перевагу для Кишиніва та сприятливі умови для прискорення наших зусиль щодо реінтеграції Молдови. В такій ситуації молдовська влада має активізувати ці зусилля.

Яким чином реінтегрувати Придністров’я в Молдову та мінімізувати російський фактор там?

Важливу роль відіграє наявність оперативного угруповання російських військ в Придністров’я. Вона знаходиться там незаконно, порушуючи нейтральний статус Молдови. Цілком очевидно, що цей   контингент має бути виведено, включно з боєприпасами, як це передбачено Стамбульською підсумковою декларацією ОБСЄ 1999 року.  Надалі Росія не повинна знову бути включеною в переговорний формат "5+2", а переговори мають продовжуватися в форматі "1+1". Тоді ми зможемо просунутися в переговорах із “владою” Придністров’я.

Ці кроки про прискоренню реінтеграції Молдови мають бути реалізовані в найкоротші терміни адже зволікання може привести до того, що врегулювання придністровського конфлікту залишиться тупиковим, що стане перешкодою для інтеграції Молдови до ЄС.
Якщо ж Росія не виведе свій контингент із Придністров’я та продовжить наступ на українському фронті, очевидно, що сепаратисти, скоріше за все, активізуються та будуть влаштовувати великі провокації. Це становить реальну загрозу для Кишиніва. Я вже не кажу про те, що в разі реалізації Росією сухопутного коридору з Придністров’ям, під загрозою буде не тільки європейська інтеграція Молдови, але й саме її існування, як держави. Очевидно, що Росія й надалі буде намагатися перешкодити європейській інтеграції Молдови. Особливо зараз, коли наша влада заявила про проведення референдуму щодо європейської інтеграції одночасно з президентськими виборами 20 жовтня 2024 року. Щоближче до цієї дати, ми, скоріше за все, станемо свідками посилення провокацій із території, яку не контролює Кишинів.

З огляду на все сказане Вами вище, хочеться спитати, чи посилює Молдова свою оборону аби протистояти спробам Кремля розхитати ситуацію в республіці?

Щонайменше, намагається це робити. Збільшилася кількість військових навчань, організуються збори резервістів, вносяться певні корективи в національне законодавство.  Крім того, як ви, можливо знаєте, Міністерство оборони Молдови придбало протиповітряний радар. Ще один буде придбано наступного року. Тож певні зусилля для відновлення системи ППО ддя реагування на безпілотні та ракетні загрози.
Однак ці зусилля недостатні, а темпи нарощування військового потенціалу вкрай повільні. Певною мірою проблема є в тому, що керівництво Міноборони невірно розставляє приорітети та, на думку багатьох експертів, не тримає ситуацію.

Суть проблеми є в тому, що за два роки війни в Україні ставка керівництва в Молдові була на спротив України. Коли ж наші сусіди здобули військові перемоги, Кишинів чомусь вирішив, що небезпека для Молдови минула. Однак після певних успіхів росіян уже  2023 та на початку 2024 року, всі раптом зрозуміли, що в нас є тільки один радар, що забезпечує контроль повітряного простору республіки. Й у нас немає ракетних систем, здатних знищувати повітряні цілі. Є питання й до системи мобілізації. Та найголовніше - Міноборони не знає, як переконати та заохотити власних громадян в необхідності захищати свою країну. Через це у військових частинах спостерігається дефіции кадрів. Єдиний військовий навчальний заклад - Академія Збройних Сил - за останні два роки не змогла набрати на навчання заплановану кількість курсантів.

Країни НАТО активно збільшують свої воєнні бюджети, побоюючись можливого прямого протистояння з Росією. Чи наслідує цей приклад Молдова (хоча вона й нн є членом Альянсу)? 

Проблеми, про які я казав вище, є прямим наслідком обмеженого оборонного бюджету моєї країни. Наприклад, минулого року на потреби оборони було виділено всього лише 0,55 % ВВП, 2024 року - близько 0,60 %. І хоча це більше, ніж у минулі роки, ви й самі розумієте, що при такому фінансуванні неможливо створити таку систему оборони, яка була би здатна протистояти тим загрозам, які можуть виникнути.  Хоча в Стратегії національної безпеки Молдови, що було затверджено наприкінці 2023 року передбачається в цьому десятиріччі збільшити оборонний бюджет до 1 % ВВП. Це свідчить про те, що нинішнє керівництво республіки не сприймає серйозно теми обороноздатності  країни. З огляду на це, перспективи на 2025-2030 роки невтішні.

Звісно, частково наш військовий бюджет поповнюється за рахунок країн-партнерів, ЄС і НАТО. Однак це теж несе для на певні ризики адже кожна країна-партнер має свої політичні приорітети, внутрішні проблеми, що можуть впливати на стабільність надання нам необхідної допомоги. Власне, українці відчули це на собі. Лише 20 квітня 2024 року палата представників у США схвалила пакет допомоги Україні в 60 млрд. доларів. І це сталося лише через півроку внутрішніх суперечок і спроб домовитися всередин США. Для Молдови таке відтягування з наданням військової допомоги було би фатальним, адже ми не маємо такої стратегічної глибини, яка є в Україні. Приклад України для нас є досить показовим адже демонструє ті ризики, які ми маємо враховувати, надмірно покладаючись на зовнішню допомогу. Приклад України показує нам, що ми маємо виділяти аж ніяк не менше 2 % ВВП на потреби. Беручи до уваги надто повільні темпи нарощування оборонного потенціала Молдови, деякі експерти вважають доцільним створення Рамштайнського формату для Молдови. Приклад того, як Ізраїль успішно відбив комбінований удар Ірану 14 квітня 2024 року - це дуже важливий прецедент, як для Молдови, так і для України. Адже він продемонстрував результат колективних зусиль Ізраїля, США, Великобританії та Йорданії. Я вважаю, що Республіка Молдова має рухатися вбік віднаходження такої формули коллективної безпеки в нашому регіоні аби захистити свій повітряний простір.

Розмовляв Володимир Буга

 

Źródło: Niezalezna.pl

 

#Mołdawia