Jak komisje śledcze zdemaskowały głupotę polityków od ośmiu gwiazdek Czytaj więcej w GP!

Переселенка з Бахмуту: "Мрію, щоб настав мир та відбудували моє місто"

Два міста в Україні називають містами-фортецями - Маріуполь і Бахмут. Як би російські загарбники не намагалися захопити ці міста, вони не здалися. Тоді нападники вдалися до тактики повного знищення Маріуполя та Бахмута (старовинне українське місто в Донецькій області). Бої з останній точаться й понині. Тож  452-річчя рідного міста мешканці Бахмута відзначають нині по всьому світу. З надією колись повернутися додому. Вони вірять, що Бахмут відродиться, як птах фенікс. Та стане ще краще, ніж був до війни.

фотоілюстрація
фотоілюстрація
https://www.facebook.com/MinistryofDefence.UA/photos

Кореспондент Niezalezna.pl поспілкувався з мешканкою Бахмута Мариною Власовою, яка нині живе в Дніпрі (прифронтове місто, яке розташоване у 200 км від Донецьку. Великий промисловий, науковий та культурний центр).

ПОЛЬСЬКА ВЕРСІЯ ТЕКСТУ / Polska wersja tekstu

"Бахмут – це місто, в якому я народилася та жила своє щасливе життя до початку повномасштабної війни. Працювала психологом - методистом спочатку в районному управлінні освіти, а останні декілька років – консультантом у Центрі професійного розвитку педагогічних працівників Бахмутської міської ради. До 24.02.2022 року, моє місто вже  пережило російську окупацію у 2014 році. Після цього воно було звільнене українською армією та перебувало у відносній тиші, хоча на території Бахмутського району час від часу бували обстріли",

- розповідає психолог благодійного фонду. Вона каже, що після 24 лютого 2022 року  працювала у Бахмутському місцевому пункті прийому та розподілу біженців, надавала першу психологічну допомогу. 

Марина Власова (праворуч)арх. / Niezalezna.pl

"Ми зустрічали людей, які виїжджали під обстрілами, деякі були поранені, в обпалених вогнем речах. Дехто від важкого стресу мав тимчасові паралічи м’язів обличчя, сильний тремор рук, і навіть не могли попити води… І досі пам’ятаю одну жінку, яка приїхала евакуаційним шкільним автобусом, без речей і документів, вона тримала за руку 5 -ти річну доньку, в якої на руках був переляканий кіт. Напевно, саме в цю мить, я відчула, що війна вже дихає у потилицю своїм крижаним подихом...",

- продовжує свою розповідь Марина. З Бахмута їй довелося поїхати 22 серпня 2022 року після влучання ракети в їхнє помешкання.

"Евакуювалися власним авто, але складність була в тому, що авто невелике, стареньке, а потрібно було помістити 5 дорослих людей, і купу речей, бо розуміли, що їдемо внікуди, попереду зима, а додому навряд чи повернемося… Так і вийшло, місто зруйновано вщент, житло всієї моєї родини також",

- стримуючи сльози згадує жінка. Коли вона з родиною приїхали до міста Дніпро, опинились у дуже скрутному становищі, житло було неймовірно дороге, а в родини не було нічого свого, крім одягу, навіть постільної білизни… Тоді першу дієву допомогу надав благодійний фонд "Карітас Донецьк" у м. Дніпро.

"Тут нас дуже тепло зустріли, потурбувались про наші базові потреби, нагодували та напоїли. Ми мали можливість відпочити у теплій, добризичливій атмосфері. Далі Карітас допоміг елементарними побутовими речами, подушками, ковдрами та постільною білизною. А також були дуже доцільні продуктові набори. Одного дня, до мене підійшла менеджер Світлана, ми розговорилися, і коли з’ясувалося, що я маю освіту психолога, вона запропонувала мені взяти участь у конкурсі на відповідну посаду у проєктній діяльності. Мене це дуже зацікавило. Адже я мала певний досвід роботи. І ось я пройшла відбір і тепер працюю у чудовій команді Карітасу. Особливо мені подобається працювати з дітьми. Не хочеться мати втрачене покоління. Не хочу, аби в очах дітей була війна. Досить нас, дорослих", - каже Марина. 

Переживши втрату власного житла, знаючи, що поки немає можливості повернутися додому, жінка намагається максимально допомогти таким же, як вона, вимушеним переселенцям. За іронією долі, вже в Дніпрі, Марина надавала активну психологічну допомогу людям, які втратили житло після влучання ракети у багатоповерхівку у Дніпрі у січні 2023 року. 

Минув рік, як Марина та її родина живуть у  місті Дніпро. Вони мають можливість винаймати житло та мають кошти аби задовольнити базові потреби. 

"Я продовжую працювати в фонді та саме тут маю велику духовну підтримку, і це є дуже цінним та важливим для мене. А ще я маю мрію, велику мрію: щоб якнайскоріше настав мир, щоб відбудували Бахмут, і мої старенькі батьки та бабуся мали можливість гідно прожити своє життя! Аби мир запанував на всій Україні. А ми, психологи, зі свого боку допоможемо кожному легше пройти складнощі життя, хоча як ніхто знаємо, що його не прожити наново",

- ділиться Марина. Наприкінці нашого спілкування жінка розповіла, що нині її дороговказом є такі слова: 

"Коли береш – наповнюєш руку, коли даєш – наповнюється серце".

Нагадаємо, що Дніпропетровська область прихистила на своїй території близько 400 тисяч внутрішньо переміщених осіб.

Довідка Niezalezna.pl
Благодійний фонд "Карітас Донецьк" було засновано в 2003 році як благодійна організація греко-католицької церкви в Україні. До Дніпра фонд евакуювався у 2014 році. Переважна більшість його працівників – мешканці тимчасово окупованих територій.
Один з головних принципів роботи фонду – «рівний-рівному». Адже майже всі працівники фонду двічі відчули біль війни, знають всі нюанси як це бути внутрішньо переміщеними, розуміють всі потреби та переживання на підсвідомому рівні. І зараз у нашому фокусі внутрішньо-переміщенні особи: від можливості працювати тут до надання посильної допомоги.
На базі фонду діє ряд міжнародних проєктів, донорами яких є такі країни як Польща, Італія, Німеччина, Словаччина, Австрія тощо. Вони надають допомогу у вигляді продуктів харчування, гігієнічної продукції та фінансують заходи для дітей та молоді, виділяють кошти у вигляді багатофункціональних грантів.
 

 Володимир Буга, український журналіст, багаторічний кореспондент „Gazeta Polska Codziennie” в Україні, поет-пісняр.

 



Źródło: niezalezna.pl

#Ukraina #wojna

Wołodymyr Buha,Володимир Буга