Jak komisje śledcze zdemaskowały głupotę polityków od ośmiu gwiazdek Czytaj więcej w GP!

Мешканка Ізюма: "У перший день війни росіяни вбили мою дитину"

Російські війська вдерлися до Ізюму (Харківська область) вже в перші дні широкомасштабної війни в Україні. До вересня 2022 місто було окуповано росією. Тоді ж у результаті блискавичного контрнаступу ЗСУ Ізюм було звільнено. Після загарбників лишилися тисячі понівечених людських доль і масове поховання з тілами 447 мешканців Ізюму.

czołg Rosja Ukraina
czołg Rosja Ukraina
https://www.facebook.com/MinistryofDefence.UA/photos

Кореспондент Niezalezna.pl поспілкувався з містянами, які лишилися в Ізюмі попри окупацію та запеклі бої там і вижили. Зараз ними опікується Норвезька рада у справах біженців в Україні. Деякі наші співрозмовники просили не називати їхні прізвища.

ПОЛЬСЬКА ВЕРСІЯ ТЕКСТУ / Polska wersja tekstu

Юлія М. присвятила 23 роки свого життя медицині. Жінка працювала хірургом. Однак після народження дитини, яка часто та сильно хворіла, її звільнили з роботи аби жінка могла доглядати дитину. 
 
- У перший день війни снаряд, що прилетів до нас, убив мою дитину... Її розтрощило просто на шмаття. Коли знайшли голову, там навіть волосся не було, - плаче жінка, згадуючи той трагічний для неї день.

- У центрі Ізюма стоїть зруйнований внаслідок бомбардування дім. З-під завалів ми витягнули 48 загиблих. Найстрашнішим було коли ми витягнули загиблу жінку, яка обіймала і притискала свою вбиту дитину.

Юлія М.Артем Лисенко / Niezalezna.pl
Понівечений обстрілами будинок у Ізюмі.Артем Лисенко / Niezalezna.pl

Ольга Крилевська до 2008 року працювала пекарем на хлібозаводі, після – отримала групу інвалідності через онкозахворювання. Зараз отримала ще одну групу, але вже через поранення, яке жінка отримала, коли Ізюм був в окупації.  
 
- Ми вчотирьох – я, моя сестра, подруга і кума - йшли до евакуаційного автобуса. Коли спускалися з гори, почався обстріл, росіяни почали стріляти касетними боєприпасами. Ми були під деревами і навіть не зрозуміли звідки летить. Тоді я й отримала перше наскрізне поранення. За мить отримала друге. Коли отямилися, побачили, що летіло з непідконтрольної Україні території. Тут поранило куму. Я почала повзти до неї, бо вже просто не було сил. І мене поранило втретє... До своєї куми я не доповзла якихось 5 метрів. Вона померла, - із сумом згадує жінка. За її словами, через те, що Ізюм розділено навпіл річкою, вона та її сусіди з одного берега Ієнічого не знали про евакуацію. 

- Вся наша вулиця просто сиділа по підвалах. Після того як підірвали мости та, інша частина міста мала транспортний доступ, туди приганяли автобуси для евакуації. А до нас доступу не було. Росіяни зайшли з боку Куп’янська і вже 5 березня були тут. Ми фактично не вилазили з підвалів, було дуже страшно. Вони били по місту щосили. І власне через цю ситуацію ми і не змогли виїхати, ми просто були відрізані. Але якби така можливість тоді була, то, звичайно евакуювалися б,

- каже Ольга.

Ольга КрилевськаАртем Лисенко / Niezalezna.pl

Валентина Т. прожила в Ізюмі 56 років до того, як у місто прийшли російські окупанти. Там жінка закінчила ПТУ, була оптиком 3-го розряду. Працювала в цеху лінз, потім – на виробництві оправ.А після народження дітей Валентина 32 роки пропрацювала на Тепловозоремонтному заводі.  
 
- Коли після 24 лютого сусіди одного дня сказали, що нас бомбитимуть, ми ховались у підвалі дев’ятиповерхового будинку. І дійсно, навіть побачили літак. Він летів дуже низько. У нього знизу відкрилися дверцята і десь у місті почулись вибухи. Невдовзі прийшов син, забрав нас і ми перейшли до бомбосховища на заводі. За три тижні ми повернулись. А вдома холодно, батареї розмерзлись, тому жили в літній кухні, їжу готували на вогнищі, воду носили з колодязя. 
 
Зараз в нашому будинку три великі дірки в даху. Нам дали шифер, але зараз перекрити його не можемо, адже отримали матеріал лише в жовтні. Тож доведеться чекати весни. А взагалі добре, що було трохи грошей в запасі. Ми змогли частково купити вікна та батареї. Почали отримувати пенсію,

- розповідає жінка.

Валентина Т.Артем Лисенко / Niezalezna.pl

Георгій М. згадує, що російські війська увійшли в місто вже 25 лютого.

- Одразу було підірвано залізничний міст, після чого почалися обстріли, особливо з літаків. Вони бомбили опівночі, гуркіт був такий, що підстрибувала хата. Мій будинок постраждав, особливо від обстрілів касетними боєприпасами. Один такий розірвався за кілька метрів від ганку. Від цього обвалилася стеля, було пошкоджено вікна, побиті двері.

Відразу після підриву мосту зникли світло, вода і газ. Через відсутність електрики перестали працювати насоси, що качають воду із свердловин. Довелося ходити в лісок і там набирати воду. А це – півтора кілометри від мого будинку. Тож минулу зиму пережили непросто, адже труби в оселях порозмерзались. Їжу готували на вогнищі. Сподіваюсь цю зиму переживемо легше,

- каже мешканець Ізюма.

Менеджерка Cхідного офісу Норвезької ради у справах біженців в Україні Крістина Фальконі розповідає, що організація уже доставила понад 240 твердопаливних пічок для жителів Донецької та Харківської областей. Це комплекти, що складаються з самої печі, набору труб та ізоляційних металевих листів. Усе обладнання було виготовлено на одному з українських підприємств.  

-  Укотре наголошуємо, що цивільне населення не повинно бути мішенню для сторін конфлікту. Для людей важливо мати постійний і своєчасний доступ до гуманітарної допомоги. Норвезька рада у справах біженців, у свою чергу, продовжує працювати в громадах, що постраждали від війни. Ми працюємо над тим, щоб охопити якомога більше людей, які потребують нашої підтримки,

- каже Фальконі.

Володимир Буга, український журналіст, багаторічний кореспондент „Gazeta Polska Codziennie” в Україні, поет-пісняр.

 



Źródło: niezalezna.pl

Wołodymyr Buha,Володимир Буга