Лікар із "Азовсталі": "Солдати знали, що їх врятують"

ПОЛЬСЬКА ВЕРСІЯ ТЕКСТУ / Polska wersja tekstu

- Пане Євгене, розкажіть, будь ласка, як Ви познайомилися з Віктором Івчуком?

- Уперше ми перетнулися з ним у 2014 році, коли Віктор отримав вогнепальне осколкове поранення та потрапив у наш шпиталь. Потім через деякий час перетнулися на військово-медичній конференції, де обоє виступали. Пам'ятаю, що мій виступ не справив якогось особливого враження на колег, а от доповідь Віктора була зустріта дуже гаряче, з оплесками. Це була блискуча доповідь лікаря та медика-організатора. Ось відтоді він мені запам'ятався своєю ерудицією, фаховістю, глибиною та вмінням добре організувати службу в тих підрозділах, в яких його призначали командиром. Тож не дивно, що невдовзі після тої нашої зустрічі на конференції військових лікарів Віктора призначають керівником військово-медичної служби Повітряно-десантних сил. А згодом він став заступником командира Військово-медичного клінічного центру східного регіону з базою в Дніпрі, де я тоді служив. Зрозуміло, що тут ми з ним знову перетнулися. Тоді я зміг розкрити його, як дуже принципового командира та талановитого організатора. Він умів так налагодити службу, що коли пішов на іншу посаду, багато хто казав: "Блін, краще б тут був Івчук". Одним словом, справжній професіонал і командир.

- За два місяці до широкомасштабної війни Віктора Івчука призначають командира 555-ого військового шпиталю в Маріуполі, в складі якого він уже в квітні 2022 року потрапляє в полон. Ви теж були в той час у Маріуполі, в підземеллях Азовсталі. Що Ви знаєте про обставини, за яких ваш колега й побратим опинився в російській неволі?

- Я хочу донести до читачів Niezalezna.pl та до всіх-усіх: якби не Івчук, Маріуполь не протримався би в облозі 86 днів. Бо він так умів організувати підтримку гарнізону без належних медикаментів, що військові трималися й трималися до останнього. Хоча в нього була можливість вийти з розположення шпиталю. Він підписував відпустки всім, хто хотів залишити гарнізон і відправляв їх на велику землю. А сам лишився, розуміючи, що майже стовідсотково потрапить у полон. Розмірковуючи про це, я часто ставив себе на місце Івчука. (Сам Євген Герасіменко теж потрапив у полон в складі військового шпиталю на "Азовсталі", перебував у горезвісному таборі "Оленівка". Авт.)

У мене й думки не було залишити свій підрозділ, залишити побратимів без медичної допомоги. Я лікар, я офіцер, я командир - то, як я можу залишити свої позиції?! Думаю, такою самою логікою керувався й мій бойовий товариш. Військовослужбовці маріупольського гарнізону, бійці "Азову" знали, що в разі поранення, їх витягнуть, урятують військові медики. А значить - можна воювати, відбиватися. Якби всі військові лікарі втекли, у солдатів, напевне, не було б мотивації. Тому, вважаю, що заслуга Івчука у тому, що залишився з бійцями та надавав необхідну медичну допомогу тим, хто її потребував.

Розмовляв Володимир Буга

Переклад: Ольга Алехно

 

Źródło: Niezalezna.pl

 

#Ukraina #Azowstal