Wołodymyr Buha

"Війна докорінно змінила хід мого життя. Як письменниця, в той момент я замовкла. Мені відібрало мову. Усі слова здавалися недоречними. Хотілося діяти, допомагати. Ми їздили на кордон, зустрічали жінок і дітей, пенсіонерів, допомагали з пошуком житла на місці", - каже українська письменниця Міла Радченко, яка після лютого 2022 року проживає в Польщі.

За час роботи я познайомився з тисячами історій людей, які повернулися з полону, з окупації. Багато хто з них, не тільки зміг адаптуватися після звільнення, а й став активно брати участь у допомозі іншим та роботі на перемогу", - каже у великому інтерв'ю для Niezalezna.pl Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець.

"Якщо раніше я могла собі дозволити пожаліти себе, розклеїтися, посумувати, то зараз - ні. Треба жити й не нити. Війна нас не зламає - ось такий мій девіз. Навіть під час блекуатів чую, як по місту гудуть генератори, і це мотивує, бо Харків не здається", - каже в інтерв'ю для Niezalezna.pl Мадина Гололобова з Харкова. Попри те, що місто знаходиться в 50 км від кордону їхати з нього ані жінкка, ані її родина навіть не думали.

"Шлях із міста був дуже довгим і важким. Тисячі людей рятувалися в той день, ми стояли на російських блокпостах в Мангуші (передмістя Маріуполя. АВТ.) близько десяти годин. Після цього ми приїхали в село біля Бердянську і залишилися там у родичів на ніч. Нас було більше двадцяти людей в одному домі, але це було перше місце, де ми нарешті опинилися у теплі", - каже 19-річна Анна з Маріуполя. Коли у 2014 році почався перший етап війни росії проти України, їй було біля 9 років. У 2022 вона мала закінчувати школу в рідному місті.