"Референдуми" під автоматами: українці не підтримають приєднання до росії

Київ за будь-яких умов не визнає цих "плебесцітів". Про це у своєму Twitter  ще 20 вересня заявив міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба:

"Ані фейкові "референдуми", ані гібридна "мобілізація" нічого не змінять. Росія як була, так і залишається державою-агресором, яка незаконно окупує частину української землі", - зазначив очільник МЗС. Також не визнають їх результатів і союзники України по ЄС та НАТО.

ПОЛЬСЬКА ВЕРСІЯ ТЕКСТУ / Polska wersja tekstu

Кореспондент Niezalezna.pl в Україні розпитав, що думають з приводу фейкових "референдумів" вимушені переселенці з Херсонської та Запорізької областей.

"Чужого нам не треба, та й свого не віддамо. Завжди відчувала себе частиною України, тож, звісно, не підтримую так званого референдуму. На щастя, мені вдалося виїхати з Пологів (Запорізька область) та забрати із собою стареньку матір. Тож я не переживаю, що мене будуть примушувати до чогось. Але до односельців приходили. Казали, як ТРЕБА проголосувати. Звісно ж, за росію. І скоріше за все, люди під примусом таки підтримають. Але ж - під загрозою для свого життя та життя близьких. Я не засуджую їх, співчуваю",

- розповіла на умовах анонімності вимушена переселенка Любов. (Тут і надалі ми змінили імена героїв з метою їхньої безпеки. - Авт.).

Сергію, який працював у Мелітопольському автопарку,  дивом вдалося вибратися на підконтрольну Україні територію Запорізької області. Чоловік каже, що майже одразу, як у місто прийшли російські війська, окупанти почали "накачувати" населення своєю пропагандою.

"ЗМІ наші, які завжди писали про Україну, раптом стали виходити з символами росії. Хто має розум, той розумів що до чого. А от деякі, особливо літні люди прилаштовуються до нових умов. Ім байдуже, звідки пенсія надходить, аби гроші були. Шкода стареньких. І виїхати не можуть або не хочуть, і опиратися окупантам сил не мають. А ті, хто не прийняв окупаційну владу, або поїхали, або пішли в підпілля. І тепер пускають червоних півнів окупантам. Хоча... то ж росіяни самі надто багато палять в небезпечних місцях",

- каже Сергій. І додає, що в його оточенні немає людей, які б підтримували псевдореферендуми. Навіть ті, що залишилися в окупації, будуть намагатися уникнути голосування.

"Проблема в тому, що представники окупаційної влади будуть ходити по будинках та квартирах. І, напевно ж, передивлятися, де саме "галочку" поставить людина", - констатує чоловік.

Олена з двома маленькими дітьми опинилася в окупації в Генічеську (Херсонська область) у перші дні повномасштабного російського вторгнення. Зараз жінка вже повернулася до рідного Дніпра. Та про події початку весни цього року і досі згадує, помітно нервуючись.

"У перші хвилини ранку 24 лютого у мене був шок, та питання, хіба це дійсно реальність? Хоча ще ввечорі, напередодні хотіла збирати сумку та їхати з Генічеська до Дніпра бо розуміла - якщо почнеться війна, то ми будемо захоплені першими, але чомусь була впевнена, що це не відбудеться так швидко", - згадує Олена. Коли ж почалися "прильоти", довелося спуститися до підвалу приватного будинку, де мешкала родина.

"Ми спустилися до підвалу та до обіду не виходили, бо не знали що робити далі. Була думка виїхати, але хтось казав що вже не випускать, бо вони вже під Мелітополем. Усі боялися. Ну а потім в обід, росіяни вже були в місті, їздили по вулицях на своїх танках та БТРах, махаючи та посміхаючись нам в обличчя.

Одразу з’явилося звернення тих "товаришів", які перевзулися, що тепер вони наша влада, і або ми самі будемо наводити порядок у місті, або вони це будуть робити самі, але буде жорстко. Що змінилася лише влада, і для нас нічого не зміниться. Що звичайним людям не потрібно хвилюватися",

- згадує молода мати.

За її словами, тих, хто працював в органах місцевого самоврядування, змушували працювати та підтримувати життєдіяльність міста.

Порядок у місті підтримували місцеві «дружини» - звичайні громадяни, яким було не байдуже. Вони ж виконували обов’язки замість поліції, бо з першого дня почалося мародерство. 

А потім, згадує молода жінка, почалося щось, наче з фільму жахів:

"На вулицю вийти було страшно. Комендантська година. Магазини працюють, але не всі. Розрахуватися карткою стало важче. Ціни одразу, на другий день, у більшості магазинів стали + 50%. 

Окупанти ж почали знімати своє "кіно" з гуманітаркою, типу все так гарно, усім роздають її, але на справді ніхто не хотів її брати, брали товариші які ми звикли називати бомжами, люди в яких алкоголь на першому місці. Після зйомок, всю гуманітарку вони розвозили у магазини місцевих колаборантів і продавали її за ціною +50%, а то і +100%",

- розповідає Олена.

На щастя, Олені та її родині вдалося виїхати на "велику землю". Хоча в Генічеську залишилися друзі та рідні. 

"Нажаль, їх життя поділилося навпіл. Люди бояться виходити з домівок аби не потрапити під мобілізацію та намагаються уникнути участі в голосуванні в "референдумі", бо всім там зрозуміло, що більшість притомних мешканців міста - проти росії та чекають на повернення до України", - підсумовує Олена.