Мешканець Дніпра: "На тому місці, де був під'їзд - тепер нічого не було"

ПОЛЬСЬКА ВЕРСІЯ ТЕКСТУ / Polska wersja tekstu

"Перед загибеллю дружина встигла попрощатися з донькою"

Дніпрянин Олег мешкав у віддаленій від епіцентру трагедії секції багатоповерхівки разом із дружиною та сином.

- На Новий рік дружина поїхала до Польщі, провідати доньку, яка там навчається. А 14-го, на наш старий Новий рік, її вбила російська ракета... Виходить, їздила попрощатися з донькою,

- розповідає чоловік. 

За його словами, десь за двадцять хвилин до "прильоту" він проходив повз те саме місце, яке потім було вщент зруйноване. Коли пролунав вибух, Олег був у квартирі. Він чув сам вибух та подумав, що українська ППО збила ракети бо, за словами чоловіка, з вікна він побачив чорний дим і щось сипалося зверху, з неба. Тоді він ще не міг собі уявити, що його дружина опиниться під тими уламками.

- Дружина поверталася з прогулянки та розмовляла телефоном із братом. Аж раптом брат почув у слухавці потужний вибух, а моя дружина замовкла, не відповідала на питання. Брат відразу примчав до мене і ми разом вийшли на подвір'я. Це був жах - на тому місці, де колись був під'їзд - тепер нічого не було. Усе в диму, майже нічого не видно. Ми почали шукати мою дружину. Я оббігав, облазив усі ті завали, сподіваючись розшукати дружину живою. Але не знайшов. Трохи згодом хтось повідомив, що вона в лікарні. Поїхав туди. Вона була в дуже тяжкому стані, лікарі не давали прогнозів, але дозволили побути нам поруч. Я сидів біля неї, тримав її за руку та розмовляв, - згадує Олег. Ці спогади й сьогодні даються йому важко

- рана втрати ще й досі не загоїлася. 

- Десь з півроку після того дня було дуже важко: спогади, спогади... Довелося навіть поїхати з сином на Закарпаття аби якось відволіктися. Зараз уже трохи легше, але все одно ця рана ніколи не загоїться,

- каже чоловік. 

За його словами, з мешканцями зруйнованих секцій він не підтримує зв'язок, бо ті вимушено поїхали в інші помешкання. Чоловік і сам перші тижні після трагедії  мешкав у родичів, поки з квартири вивітриться запах гарі та її можно було привести до нормального стану.

"Досі не вірю, що це сталося з нами"

Інна Харченко чия квартира розташована на дев'ятому поверсі постраждалого будинку, теж згадує ту "чорну" суботу для Дніпра.

- Був звичайний, святковий вечір Старого Нового року. Вранці мене відвідали онуки, які прийшли до мене посівати та розповіли колядки. Я їх пригостила святковою їжею і вони хотіли залишитися з ночівлею... Але душа підказала, що нехай ідуть до батька, додому. Вони пішли рівно о 15:05, а за півгодини прилетіла ракета,

- згадує Інна. Вибуховою хвилею жінку викинуло з кімнати до вхідних дверей. На мить вона втратила свідомість.

- Що сталося було в перші хвилини зрозуміти важко. Кров, біль і важко дихати через випаровування ракетного палива. Крики людей поряд зі мною. Коли дісталася зі свого дев'ятого поверху землі, почала її цілувати - бо жива. Тоді усе було наче ві сні. Та й зараз мені інколи здається, що тієї суботи 14 січня 2023 року все було не зі мною, не з нами,

- каже Інна.

"Емоцій вже не було - просто робиш те, що маєш зробити"

Дніпрянин Артем Лисенко, як і рік тому, знову стоїть біля знищеного під'їзду. Він згадує свої емоції та відчуття 14 січня 2023 року. 

- Коли в соцмережі почали з'являтися перші фото з місця удару стало зрозуміло, що все ДУЖЕ погано. Хоча навряд можна говорити про «добре», коли в твоє місто летять ракети. Вирішив їхати туди. Колеги та знайомі, які дісталися місця трагедії раніше, повідомляли про нестачу ручного інструменту – лопат, ломів і таке інше. Тому дорогою заїхав до будівельного магазину, закупив необхідне, наскільки дозволяли кошти,

- згадує Артем.

Перше його відчуття, коли дістався зруйнованого будинку - відчуття повної дезорієнтації в просторі. 

- Дорога, газони, подвір’я – все було вщент забито людьми і технікою. І незважаючи на те, що місцину я знаю дуже добре і неодноразово тут їздив з родиною, перші півгодини я не міг зрозуміти де знаходжуся, де дорога, де газон і навіть, яка це частина масиву,

- каже чоловік. У його пам'яті збереглися обличчя людей, які дивом вижили.

- А ще закарбувався момент, коли на фоні напівзруйнованих квартир високих поверхів спускали на землю чорний пакет із тілом загиблого... А навкруги - пил та їдкий сморід ракетного палива. Напівзруйнована квартира – це лише слова. Але уявіть це: половина кухні, двері в кімнату, кахель на стінах... Ще зранку тут було життя, приховане від очей інших. Тепер приховане побачили сотні, але життя вже немає,

- ділиться спогадами дніпрянин.

За словами чоловіка, тієї ночі він не спав взагалі. Не зміг. 

- Було усвідомлення дикої трагедії, але водночас свідомість сприймала це як щось нереальне, - каже Артем. А на ранок він знову поїхав на місце трагедії, де зустрівся з представниками «Червоного хреста». Дізнавшись про потреби для постраждалих, чоловік кинув клич у соцмережах, а сам поїхав по аптеках та продуктових магазинах. 

- Відгукнулося чимало зі списку френдів. Взагалі, в ті дні я вчергове переконався, що у нас чудові люди. Випадкові, знайомі і зовсім незнайомі працювали там як єдиний механізм, не шкодуючи часу, коштів, власного одягу. Емоцій вже не було – ти просто пірнаєш у виконання того, що маєш робити в цей момент: привезти ліки, продукти, розвантажити фуру з першою допомогою від гуманітарних організацій,

- наголошує волонтер.

Нагадаємо: внаслідок влучання російської ракети в багатоквартирний житловий будинок у Дніпрі загинуло 46 людей. Декілька з мешканців й до сих пір вважаються зниклими без вісти. Знищені секції будинку відгорожені високим парканом, мешканці зруйнованих квартир відселено.