Два роки тому росія здійснила широкомасштабне вторгнення в Україну, а вже 2-3 березня її передові загони увійшли до Херсону (місто на півдні України, яке росія вважає історично своїм. - Авт.). Почалася окупація міста, яка тривала аж до 11 листопада 2022 року.
ПОЛЬСЬКА ВЕРСІЯ ТЕКСТУ / Polska wersja tekstu
"На щастя, мені не довелося близько спілкуватися з рашистами, ми жили немов у паралельних реальностях. Ті з них, хто заходив до нас в аптеку шукали "певні" ліки, яких у нас не було, питали де їх знайти. Вперше серйозно зіткнулася з окупантами, коли приймала іспити в Херсонському державному університеті (я працювала там викладачем на медичному факультеті)", - згадує мешканка Херсону Олена Смоляна.
Вона працює директором однієї з аптек міста та викладає в місцевому університеті. Коли стало зрозуміло, що розпочалася велика війна, перше що зробила Олена зі своїми колегами, поїхала по аптекам мережі збирати необхідні ліки для хронічних хворих.
- Коли в Херсон зайшли російські війська, Ви були там. Що запам'яталося з тих перших днів?
- У місті вже були блокпости, через які доводилось їхати. Було страшно та огидно навіть пояснювати, чому ми їдемо, хоча в машині були тільки жінки. Працювали до того моменту поки були необхідні ліки. Далі реалізовували залишки. Коли ж ліки майже закінчилися, замовляли їх через волонтерів, які вивозили на територію підконтрольну Україні, людей. Найбільше допомагав волонтер Сергій, який знаходив і якимось дивом привозив ліки до міста.
- Місцеві, з якими ми спілкувалися, розповідали нам, що в перші дні окупації можливо було навіть чинити м'який опір, виявляти проукраїнську позицію. Чи так було насправді?
- Спочатку проведення мітингів на підтримку України було можливим, а потім... Рашисти почали розганяти і стріляти в беззбройних людей. Після таких дій стало небезпечно виходити на публічні акції. Стало зрозуміло, що не вистачає свободи, навіть дихати з окупантами одним повітрям, було важко, нестерпно.
- Попри окупацію Ви не залишили місто. Чим займалися?
- Продовжувала працювати, бо розуміла, що моя робота потрібна людям. Робила все аби забезпечити містян необхідними ліками.
- А що допомагало Вам триматися?
- Витримати окупацію рідної землі, допомагали віра та надія на звільнення. Хоча дехто в моєму оточенні не вірив, що ЗСУ звільнять Херсон. Я максимально перестала з ними спілкуватися та вірила, вірила, вірила й чекала звільнення. І ось десь наприкінці жовтня 2022, ми почали відчувати, що щось починає відбуватися навколо міста. Варвари почали вивозити з Херсону маршрутки, пам'ятники, архіви тощо. Чимало херсонців, заляканих окупантами, виїжджали на лівобережжя на катерах. Загарбники розповсюджували плітки, що ЗСУ зітруть місто з лиця землі. Людей, які працювали з окупаційною владою, насильно вивозили на лівобережжя, та більшість із них виїжджали самі, бо розуміли, що Україна обов'язково повернеться і це буде вже скоро. Хоча деякі залишились і досі працюють в Херсоні (навіть отримали грамоти за мужність в окупації).
- Близьке звільнення міста відчувалося сильно?
Так, ми відчували, що українська армія вже близько. Але відверто кажучи, боялися боїв у самому місті, вуличних зіткнень. Тому зазделегідь готували їжу та воду з запасом аби пересидіти десь у безпечному місці. На щастя, до вуличних боїв не дійшло. Пам'ятаю ранком у день визволення міста, по дорозі на роботу я побачила військову машину з українським прапором. Боже, яке це було щастя! Потім побачила, як наші військові встановлюють на вулиці український прапор. Я почала гучно радіти і плакати одночасно, але... Деякі мої колеги та люди поруч тим часом казали, що то провокація і так не може бути. Наша аптека, магазини та поліклініка зачинилися, бо не знали, що в центрі вже НАШІ військові. Коли ж усі остаточно переконалися, що Херсон звільнено, стан був таким, ніби я прокинулася від страшного сну. Нажаль, цей сон продовжується, бо країна-варвар намагається знищити Україну.
Нагадаємо, від 24 лютого 2022 року триває широкомасштабна стадія війни росії проти України, що триває з лютого 2014 року.
Володимир Буга, український журналіст, багаторічний кореспондент „Gazeta Polska Codziennie” в Україні, поет-пісняр.