Мер українського Мелітополя: "Було страшно покинути людей та стати для них зрадником"

ПОЛЬСЬКА ВЕРСІЯ ТЕКСТУ / Polska wersja tekstu

Пане Іване, буквально за кілька місяців будемо згадувати другу, сумну річницю початку широкомасштабної війни росії проти України. Коли все почалося тоді й місто майже відразу після 24 лютого опинилося в окупації, що для вас було найголовнішим?

- У перші дні війни було вкрай важливо комунікувати з мешканцями міста. Кожного дня я виходив у прямі ефіри у соцмережах та доповідав про поточну ситуацію. Ворог намагався посіяти паніку, запевнити, що керівництво держави та міст втекло. Ми ж, навпроти, руйнували ці міфи. 
Попри погрози окупантів, ми забезпечували життєдіяльність міста та допомагали людям. До тих пір, поки на центральній площі міста майорів український прапор. Окупанти побачили спротив наших людей. Тисячі мелітопольців з українською символікою щоденно виходили на головну площу міста та заявляли загарбникам, що їм тут не раді. Тисячі українських прапорів щодня майоріли на головному проспекті міста. Збереження української державності в Мелітополі - це був найбільший удар та розрив свідомості для окупантів. В їхніх методичках було написано, що їх зустрічатимуть з квітами. А їх гнали з нашої землі щодня.

За яких обставин ви потрапили у полон до росіян? 

- Разом із командою ми свідомо прийняли рішення залишатись. Я розумів, що це певна загроза для мого життя, проте це було не так страшно, як покинути людей та останок життя прожити зрадником. Мене обрали мером більшість мешканців міста. Я не міг їх покинути - в такому разі я розумів, що у своє рідне місто потім в жодному разі не повернуся. 

Просто посеред робочого дня у мій кабінет увійшли озброєні люди, які наділи мені мішок на голову та силоміць кудись повезли. Так я потрапив у полон.

Де та в яких умовах вас тримали 6 днів? Як дізналися про звільнення?

- Мене утримували у СІЗО міста Мелітополя. У камері, коли зі мною "спілкувались", аби щось отримати, часом було п'ять, шість, сім військових зі зброєю. Вони мене не били, проте, повірте, семеро людей зі зброєю навколо вас достатньо, щоби переконливо довести свою позицію. 
Психологічний тиск був величезний, адже в сусідній камері когось катували - і мені були чутні ті крики. Тому шість днів у полоні були досить тяжкі. Сам обмін відбувався у Василівському районі на лінії розмежування. Перша спроба обміну була невдалою - мене возили понад сім годин у машині, після чого повернули назад у камеру, повідомивши, що моя країна не хоче мене забирати. У камері я перебував ще добу чи півтори.
Після цього була друга спроба обміну, коли мене обміняли на дев'ять російських солдатів.

"Нашим дітям промивають мізки роспропагандою"

Як відомо, після полону ви таки вимушені були виїхати з Мелітополя аби не наражати себе на небезпеку знову. Але, як нам відомо, ви продовжуєте тримати руку на пульсі міста. Які нині панують настрої у Мелітополі? Про що люди говорять і про що мовчать?

- Так, про ситуацію в місті я прекрасно знаю, адже щодня спілкуюся з нашими людьми в окупації у соціальних мережах та через наші гуманітарні хаби. Наші люди чекають на повернення України. 

Натомість ворог здійснює величезний тиск - за проукраїнську позицію людей викрадають, б'ють, катують, депортують і навіть вбивають. Наших людей змушують брати російські паспорти - без них сьогодні майже неможливо отримати в окупації кваліфіковану медичну допомогу, влаштуватися на будь-яку роботу, відвідувати дитячі садки та школи і навіть виїхати з окупації.
У дитячих садках та школах нашим дітям промивають мізки ворожою пропагандою. Молодих хлопців із училищ та університетів намагаються забрати у вороже військо. Без постановки на військовий облік не отримати у тому числі і російського паспорта.

Наші люди в окупації, немов у в'язниці. Проте незважаючи на всі тортури та маніпуляції росіян, в Мелітополі сильний партизанський рух та потужний спротив. Ми повинні звільнити наше місто. І найголовніше - наших людей.

Наразі Мелітополь усе ще знаходиться під російською окупацією, але українська влада міста лишилася чинною. Як фактично виконуєте обов'язки міського голови? В чому вони полягають зараз? 

- Після звільнення з полону я та наша команда працюємо у Запоріжжі. Допомагаємо людям евакуюватися з окупації, отримати фінансову допомогу та компенсацію від держави за пошкоджене або зруйноване унаслідок бойових дій майно - навіть в окупації, і це наша маленька перемога, адже Мелітополь став пілотним містом в реалізації цього проєкту.
Надаємо гуманітарну, соціальну, медичну допомогу переселенцям з Мелітополя - для цього відкрили гуманітарні хаби не тільки в Запоріжжі, А й у Львові, Києві та Дніпрі. В цих осередках наші люди також спілкуються, відвідують розважальні та освітні заходи. Ми ж ретельно готуємося до деокупації міста. Залучаємо та акумулюємо гуманітарну допомогу, спеціалізовану рятувальну техніку, медичне обладнання.
Ведемо міжнародну роботу - зокрема, встановлюємо побратимські та дружні відносини з містами Європи та Америки. Вже маємо ряд домовленостей про допомогу у відновленні Мелітополя після звільнення.

На вашу думку, як швидко місто відновиться після деокупації? 

- Ми маємо план першочергових дій - чіткі завдання, аби відновити життєдіяльність у місті протягом перших 30 днів. Це відновлення критичної інфраструктури, забезпечення людей гуманітарною допомогою та ліками, запуск підприємств харчової промисловості, запуск роботи державних інституцій та всіх комунальних служб.
Цей план ми будемо реалізовувати паралельно з представниками силових відомств, адже вони будуть проводити розмінування території та забезпечувати безпеку. Щодо повного відновлення міста, то строки будуть залежати від руйнувань та того "спадку" який залишать після себе окупанти.

"Примирення людей - наш пріоритет"

А як, на вашу думку, влада (центральна та місцева) має співпрацювати з людьми, які потрапили під окупацію, після звільнення українських територій?

- Примирення людей - тих, що поїхали з окупації, і тих, хто вимушений був там залишатися - одна з пріоритетних задач, яку ми ставимо. Вона буде вирішуватися комплексно. Це і психологічна допомога людям, і об'єднання навколо спільного майбутнього, і об'єднання навколо духовності та культури.

Мелітополь - інтеркультурна столиця України. До війни тут в мирі та злагоді проживали представники більше 100 національностей. Впевнений: нам вдасться подолати і нову кризу. А наші люди зможуть зрозуміти та пробачити один одного.
Проте підкреслю: мова не йде про зрадників. Всі, хто сколаборував та був посібником ворога, відповідатимуть за законом. Зради їм не пробачать насамперед наші мешканці. Бо поки одні працювали на ворога, інші були у полоні за принципову позицію та любов до Батьківщини.

Давайте трошки поговоримо про те, як місто готувалося до широкомасштабної війни. Адже це важливо для усвідомлення наших прорахунків і помилок адже унеможливити їхнє повторення на майбутнє.

- З осені 2021 року у нас була створена територіальна оборона. Як місцева влада, ми мали допомагати в організації цього процесу. Зокрема, мали підготувати приміщення та створити там комфортні умови. Ми все це виконували. Думаю, по комунікації місцевої влади з територіальною обороною Мелітополь був одним із найкращих. Ми зробили все, щоб цей військовий орган міг сформуватися.
Щодо якоїсь масштабної підготовки міста до вторгнення росії, то такі завдання не були покладені на цивільні адміністрації.

Розмовляв Володимир Буга

 

Źródło: niezalezna.pl

#Ukraina