Голова ради оборони Кривого Рогу: "Висадка російського десанту в місті могло би змінити хід війни"

Вілкул зізнається: за свободу рідного міста воював би пліч-о-пліч будь з ким із колишніх політичних опонентів. А ще каже: якби росія заскочила зненацька та захопила Кривий Ріг у перші дні після навали, це кардинально змінило би хід війни.

Як місто протидіяло агресору та з якими проблемами стикнулося у воєнний час, Олександр Вілкул відверто розповів спеціальному кореспонденту Niezalezna.pl в Україні.

ПОЛЬСЬКА ВЕРСІЯ ТЕКСТУ / Polska wersja tekstu

Олександре Юрійовичу, де та за яких обставин ви зустріли звістку про початок широкомасштабного вторгнення росії в Україну? 

О п'ятій ранку мене розбудили й сказали, що росія розпочала бомбити Україну. Було два влучання й в Кривому Розі. Скажу відверто, я не вірив, що росія розпочне широкомасштабне вторгнення в Україну. Однак і розпачу в мене не було. Я покурив, зателефонував батьку (Юрій Вілкул, в.о. міського голови Кривого Рогу. - Ред.), ми зкоординували першочергові дії з оборони міста.

А вже о 10.00 ранку 24 лютого, після ракетного обстрілу, коли взагалі було нічого не зрозуміло, москалі марширували як на параді, а у Кривому Розі взагалі не було війська (вся наша 17-я була на Донбасі, лише 42 тероборонівця, 600 нацгвардійців аж з двома мінометами), я виступив і сказав, що ми будемо воювати всіма доступними способами. І почав захищати місто. Ми заблокували аеропорт аби там не могли сісти транспортні літаки рф ІЛ-76 ( із десантом. Тоді на летовище викатили близько 30 один важкої будівельної техніки. Ми блокували та підривали мости та тунелі аби не допустити прориву ворожий військ суходолом. Водночас будували блокпости та фортифікаційні споруди, почали формувати військові підрозділи. Як показав час, саме ці дії в перші часи ворожої агресії 24 лютого не дали можливості росії висадити десант у нашому місті, а також прорватися в Кривий Ріг із півдня.

Що було найважчим у перші дні, тижні та місяці після 24 лютого? 

На другий після 24 лютого день була спроба висадки десанту в аеропорту Кривого Рогу. А з боку Херсону та Миколаєва йшла колона з 300 одиниць техніки. Вважаю, що тоді нам дуже допоміг Бог: через погодні умови ворожа техніка могла рухатися лише дорогами з твердим покриттям. А їх ми або підірвали, або заблокували щільно бетонними блоками та важкою технікою, зокрема й 60-тонними БелАЗами. 

Але якби була хороша погода або вдалася спроба висадки десанту в Кривому Розі, це могло би змінити хід війни, адже росіяни отримали би плацдарм для подальшого наступу в самому центрі України.

Тож найважчими були перші три дні, три тижні та три місяці навали. Коли ж до міста стали підходити підроздили ЗСУ стало легше. Хоча бої йшли майже за 200 метрів до адміністративної межі міста, ми вистояли, а потім і посунули ворога спочатку за 30 км від міста, а потім і далі. Кривий Ріг став першим містом півдня України, яке зупинило парадний марш російського угруповування, яке йшло з Криму.

Якби ворог таки вдерся би у місто, яким чином, на вашу думку, могли би розвиватися події?

Ми вели би вуличні бої, бо в самому місті також будували укріплення, фортифікаційні споруди тощо. У найвужчому місці Кривого Рогу - на Весільному перехресті - взагалі організували цілий укріплений оборонний район. Тобто готувалися капітально до будь-яких сценаріїв, у тому числі й до вторгнення росіян у місто.

Коли особисто ви зрозуміли для себе, що пряма загроза для Кривого Рогу із землі минула? Чи вона ще залишається?

Після того, як угруповування українського війська "Кривий Ріг" звільнило північ Херсонщини й саме місто Херсон у листопаді 2022 року.

Для багатьох людей, у тому числі і для мене, і для мого оточення, війна це час кардинальної переоцінки цінностей. Чи могли би розказати, коли та як це відбувалося у вас? Що саме змінилося у вашому ставленні до людей, до міста, до України? Чи багато людей, яких ви вважали близькими, віддалилися від вас?

Я завжди вважав, що росія є великим та небезпечним сусідом. Але після 24 лютого 2022 року росія - ворог. Іншої думки тут бути не може. Хоча всередині України ми можемо мати різні, інколи протилежні думки та погляди на те чи інше питання, та коли напав зовнішній ворог, треба всім об'єднуватися у боротьбі з ним. Я скажу так: за Кривий Ріг та Україну я воював би пліч-о-пліч з будь-ким всередині країни. 

Не буду приховувати, що ще десять років тому я щиро вважав, що для України оптимальним та ефективним є нейтральний, позаблоковий статус. Я так щиро вважав. Але після широкомасштабного нападу вже зрозуміло, що іншого шляху ніж приєднання до колективних систем безпеки в України нема.

Як часто вдається бачитися та спілкуватися з батьками?

Батьки залишилися в Кривому Розі. З батьком (учений, колишній голова Дніпропетровської обласної ради та міський голова Кривого Рогу. - Ред.) бачуся часто. З мамою рідше, може, раз на місяць.

А про що розмовляєте з батьком, можливо, питаєте в нього порад?

Розмовляємо по конкретним оперативним питанням бо роботи дуже багато, а часу - мало. Закінчиться війна - буде більше часу на філософію та рефлексію.

Чим зараз живе Кривий Ріг? Які виклики нині стоять перед містом? 

Економічна ситуація не дуже добра: Кривий Ріг - це метал і руда, 90% матеріалообігу йшло через порту Чорного моря. Вони заблоковані. Тому промислові підприємства міста працюють десь на 20-25% своїх потужностей. 

Ще одна надвелика проблема - водопостачання. Кривий Ріг та міська агломерація з населенням більше 800 тисяч людей найбільше постраждали від підриву росіянами Каховської дамби адже місто отримувало воду з Каховського водосховища. Ми змушені були ввести дуже суворі обмеження зі споживання води в місті. Водночас в рекордно короткі строки побудували тимчасові водогони, що дало можливість зняти обмеження на користування містянами водою. Будуємо постійний великий водогон.

Готуємо міську інфраструктуру міста до зими, створюємо якомога більше автономних осередків живлення аби уникнути надзвичайних ситуацій взимку.

Розселюємо біженців (а їх 80 тисяч), надаємо їм прихисток, психологічну, медичну допомогу. Кривий Ріг є головною госпітальною базою півдня України. І, звичайно, підтримуємо українське військо. Місто вже спрямувало на ці цілі більше ніж 1,5 млрд.гривень.

Знаю про те, що Кривий Ріг дуже активно розвиває співпрацю з низкою європейських міст, зокрема, з польськими. Чи могли би детальніше розповісти про цю співпрацю та конкретні проекти?

Ми дуже активно співпрацюємо з міжнародною спільнотою, з ООН.

Від 1881 року, коли на місці нинішнього Кривого Рогу було винайдено залізну руду, співпрацюємо з Польщею, бо багато фахівців із сусідньої держави допомагало розвивати видобувну галузь. Нині один із мікрорайонів Кривого Рогу має назву Гданцівка на честь польського міста Гданськ. Розвиваємо та поглиблюємо співпрацю з Польшею всі ці роки аж до теперешнього часу. Нещодавно проводили спільний захід разом із Унією польських міст, приймали у себе мера міста Гданськ. Добрим партнером Кривого Рогу є Люблін. Із ним підписано угоду про партнерство, в рамках якої реалізуємо кілька потужних гуманітарних проектів. Добра співпраця у нас є і з Жешувом. 
Розширюємо коло міст-партнерів у Фінляндії, Норвегії, Німеччині. Також нас запросили приєднатися до асоціації балканських міст. 

І наостанок: яким ви бачите майбутнє повоєнного, мирного Кривого Рогу?

Кривий Ріг - у вільній Україні в складі ЄС.

Розмовляв Володимир Буга

 

Źródło: niezalezna.pl