Український політолог: "Україна має відновити ефективні відносини з Польщею"

У розмові зі спеціальним кореспондентом Niezalezna.pl в Україні, експерт виклав своє бачення перспективи відносин України з Польщею, Литвою та Білоруссю. Зокрема, Євген Магда вважає малоймовірними пряме втручання Білорусі в війну росії проти України.

ПОЛЬСЬКА ВЕРСІЯ ТЕКСТУ / Polska wersja tekstu

Якими вам бачаться відносини України з Польщею та Білоруссю в тристоронньому форматі? Чи все-таки перевага за двосторонніми форматами?

- Я вважаю, що нам треба формулювати власні інтереси та узгоджувати їх із партнерами.  Польща та Литва об'єктивно є для нас найближчими партнерами не лише географічно, але й політично та за рівнем усвідомлення загрози, яка йде від росії. Забувати про це не можна. 

Маємо шукати спільні підходи: формувати наратив балто-чорноморського регіону та боротися з дезінформацією та зрештою - просувати ідеологію нового прометеїзму для того, щоби відновити ефективні відносини з Польщею. Разом із тим Україні варто вже зараз формувати підходи до відносин із Литвою в контексті президентських і парламентських виборів там улітку та восени 2024 року. 

Якщо ми говоримо про відносини з Білоруссю, на мою думку, вона має стати стороною Люблінського трикутнику. Але проблеми у відносинах між Україною Польщею, роблять його ефективне функціонування практично неможливим. Це прикро. Але з цим потрібно практичними й реалістичними кроками боротися.

З огляду на поточний стан речей чи можливе пряме військове втручання Білорусі у війну?

- Цього не відбулося 2022 року, я не думаю, що це відбудеться зараз, коли війна невпинно переходить до такої в'язкої, вповільненої стадії. Якщо зараз білоруський секретар Радбезу звинувачує Україну, що вона поставила півмільйона мін на українсько-білоруському кордоні, як на мене, це чіткий сигнал росії, що білоруські війська нікуди не підуть.

Що чи хто стримує нині Лукашенка від прямого втручання? 

- Лукашенка стримує кілька факторів: роботою свого військово-промислового комплексу й тим, що Україна вимушена тримати на білоруському кордоні потужні сили, Лукашенко робить для росії аж ніяк не менше, ніж якби Білорусь розпочала би пряме втручання в бойові дії. По-друге, силами наявних у нього боєздатних підрозділів, Лукашенко не може забезпечити свій успіх, а озбройювати громадян Білорусі, які в 2020 році виступали проти нього, він не поспішає, бо розуміє, як це може мати наслідки безпосередньо для нього.

Як би ви охарактеризували нинішні білоруські демократичні сили?

- Білоруські демократичні сили - це не тільки Світлана Тихановська. Вони опираються на тих, хто виїхав із території Білорусі, тому всередині самої країни існує поліцейський режим і ті опозиціонери, що залишилися там, переважно сидять у в'язницях. Особисто мені, як зацікавленому спостерігачеві, бракує в діях демократичних сил цілеспрямованості. Але я б сказав, що Світлана Тихановська може тримати на високому міжнародному рівні питання уваги до Білорусі, а от ефективність об'єднаного перехідного Кабінету та Координаційної Ради, як протопарламенту, особисто в мене викликає чимало запитань.

Чи має білоруська опозиція своє бачення національної ідеї та план розвитку країни?

- Тут є парадокс: наприкінці листопада проходив форум "Шлях до волі", який організував полк Кастуся Калиновського і після його завершення представники Світлани Тихановської не змогли підписати меморандум на одну сторінку, який би визначав спільну матрицю дій всіх демократичних сил. А за два тижні вони оприлюднили програму стратегії нової Білорусі на кілька сторінок. Тож є питання, наскільки ця стратегія реалістична, якщо майже 90% населення країни продовжує жити там і перебуває під впливом білоруської та російської пропаганди. Під дуже потужним впливом. Тож поки демократичні сили не визнають, що їхній найбільший ворог це Лукашенко, а не сусіди по демократичному табору, вони матимуть суттєві проблеми. До того ж, слід визнати, що російські спецслужби разом із білоруськими, мають потужний вплив у середовищі білоруських демократичних сил.

Як би ви охарактеризували активність Тихановської на міжнародній арені останнім часом? Із чим пов'язані її візити до Польщі та стран Балтії? Чи бачить вона в Польщі стратегічного союзника Білорусі за її президентства? 

- Міжнародна активність уже четвертий рік поспіль - це ти, що Світлана Тихановська може занести собі в актив. Вона, зокрема, двічі зустрічалася з Джозефом Байденом. За її словами, вони добре знайомі й з Дональдом Туском. Але в питанні Литви ситуація не така проста, адже тамтешня влада часто сприймає білорусів як виклик. Тож відноситься до них із певним рівнем настороженості. Я не думаю, що Тихановська зараз реалістично претендує на посаду президента Республіки Білорусь. Як мінімум тому, що минулоріч вона отримала заочний вирок - значний термін ув'язнення. Тому з формальних причин вона не може брати участь у президентських виборах. Я маю побоювання, що якщо у 2025 році в Білорусі пройдуть президентські вибори навіть без участі Лукашенка, легітимність Тихановської буде під дуже великим питанням. А як ми знаємо, Захід дуже чутливо ставиться до формальної легітимності влади, її обраних представників. П'ять років це достатній термін, щоби спитати з Тихановської, наскільки ефективно були витрачені західні гроші на її підтримку та на підтримку інших демократичних сил*. (*Дивись довідку Niezalezna.pl)

Яке місце в системі координат Тихановської має Україна?

- Світлана Тихановська з 24 лютого 2022 відкорегувала свою позицію щодо України. Вона всіляко підтримує Україну на міжнародному рівні. Але треба відзначити, що ця підтримка звучить у загальному хорі та не є визначальною для України. Разом із тим, в самій Україні воює щонайменше тисяча білоруських добровольців. І це найбільша кількість представників іноземних держав, які воюють на боці України. Полк Кастуся Калиновського частиною українського політичного керівництва сприймається, як своєрідний передовий загін впливу на Білорусь. Абсолютизація зустрічі Тихановської з Зеленським, на мою думку, є абсолютно зайвою, тому що ця зустріч повинна відбутися лише після того, як обидві стороЩо вони від цього отримують. Поки що я не бачу такого розуміння в Києві. Натомість в Україні розглядають можливість запровадження посади спецпредставника по зв'язках із білоруськими демократичними силами. Реалістичним є сценарій розриву дипломатичних відносин між Києвом і Мінськом. Тоді білоруські демократичні сили зможуть наблизитися до того, щоб Тихановська не просто приїхала до Києва, а й поспілкувалася з Володимиром Зеленським. Проте, це лише прогноз на найближчі три-шість місяців, який буде все ж таки реалізований. Адже, принцип - без демократичної Білорусі немає безпечної Європи - на мою думку, є дійсно вагомим для всього континенту.

Розмовляв Володимир Буга.

 

Źródło: Niezalezna.pl